Татьяна Доценко – На линии души Часть 1

Дорогие друзья, коллеги и читатели!

Я представляю Вам интересного человека и автора стихов Татьяну Доценко. 

Педагог, тренер развивающих программ для детей и взрослых, автор серии книг, мама двоих детей, влюблённый в природу и в жизнь человек. 

*******************************************************************

Мої батьки – моя життєва сила.
Татусь і мама – вірні два крила.
І де б мене по світу не носило,
Любов їх скрізь і всюди берегла.

Я щиро вам вклоняюся низенько
І за турботу, ласку і тепло
І за науку. Ви мене маленьку
Навчали жить, щоб кривди не було.

Не завжди слухала, не завжди розуміла.
А часто не хотіла розуміть.
Та, лиш коли своїх дітей ростила,
Тоді збагнула, що воно за міць

Батьків наука. Мудрість непохитна,
Стінна нетлінна, оберіг життя.
Коли все добре, ніби й не помітна,
Та тільки з нею ми йдемо у майбуття.

Мои родители – моя жизненная сила.

Отец и мама – верные два крыла.

И где бы меня по миру не носило,

Любовь их везде и всюду берегла.

Я искренне вам кланяюсь низко

И за заботу, ласку и тепло

И за науку. Вы меня маленькую

Учили жить, чтобы обиды не было.

Не всегда слушала, не всегда понимала.

А часто не хотела понимать.

И, лишь когда своих детей растила,

Тогда поняла, что это за мощь

Родителей наука. Мудрость непреклонна,

Стенная нетленная, оберег жизни.

Когда все хорошо, вроде и не заметно,

И только с ней мы идем в будущее.

***

Великий Боже, поможи
Здолать зневіру і розвіять
Оті колючі міражі,
Якими скована надія,

Які ховають вірний путь
І мрії крила підрізають.
Вони звучати не дають
Струнам душі, що так бажають

Оту мелодію ясну
Відкрити іншим і почути
Сердець тепло і душ весну,
І погляд щирий не забути.

Великий Боже, ти прости
За слабкість віри, гріхів пута.
І дай путь істинний знайти
І з нього більше не звернути.

Великий Боже, помоги

Одолеть неверие и развеять

Те колючие миражи,

Какими скованная надежда,

Которые прячут верный путь

И мечты крылья подрезают.

Они звучать не дают

Струнам души, что так хотят

Эту мелодию ясную

Открыть другим и услышать

Сердец тепло и душ весну,

И взгляд искренний не забыть.

Великий Боже, ты прости

За слабость веры, грехов путы.

И дай путь истинный найти

И из него больше не свернуть.

***

О, світ жорстокості, печалі і нахабства,

Невже таким тебе творив Великий Бог?

О, світе, повен майнового рабства,

Де рівно каравай не ділиться на двох.

Де люд стає озлобленим або байдужим,

А щирість заховалась, трепетно мовчить.

О, світе, до розваг і війн жагучий.

Каскад хвороб і катастроф тебе не вчить.

Не вчить земля, яка наїлась хімікатів.

Не вчать глибокі очі вуличних дітей.

І не торкають душу черги автоматів,

Що тіло рвуть на всіх екранах день у день.

О, світ блаженності, духовності, любові!

Згадай, таким тебе творив Великий Бог,

Щоб у твоїм земнім і світлім домі

Гармонію пізнать всім світом і удвох.

О, мир жестокости, печали и наглости,

Неужели таким тебя творил Великий Бог?

О, мир, полный имущественного рабства,

Где ровно каравай не делится на двоих.

Где народ становится озлобленным или равнодушным,

А искренность спряталась, трепетно ​​молчит.

О, мир, к развлечениям и войн страстный.

Каскад болезней и катастроф тебя не учит.

Не учит земля, которая наелась химикатов.

Не учат глубокие глаза уличных детей.

И не трогают душу очереди автоматов,

Что тело рвут на всех экранах день в день.

О, мир блаженности, духовности, любви!

Вспомни, таким тебя творил Великий Бог,

Чтобы в твоём земном и светлом доме

Гармонию познать всем миром и вдвоем.

***

Десь поділась на Землі доброта,
Заховалась, замовкла, притихла,
Може з моди вже вийшла вона.
І всіх нас не врятує від лиха.

Й назавжди на Землі між людьми
Полином гіркоту пустить злоба.
І вдихаючи щастя весни,
Ми байдуже поглянем з-під лоба.

Але, люди, не можна ж то так
В клітку душу свою закривати,
Й через всі негаразди і брак
Дать байдужості панувати.

Где-то делась на Земле доброта,

Исчезла, замолчала, притихла,

Может из моды вышла она.

И всех нас не спасет от беды.

И навсегда на Земле между людьми

Полынью горечь пустит злоба.

И вдыхая счастье весны,

Мы безразлично посмотрите исподлобья.

Но, люди, нельзя же так

В клетку душу свою закрывать,

И через все невзгоды и недостаток

Дать равнодушию властвовать.