Дорогие друзья, коллеги и читатели!
Я представляю Вам интересного человека и автора стихов Татьяну Доценко.
Педагог, тренер развивающих программ для детей и взрослых, автор серии книг, мама двоих детей, влюблённый в природу и в жизнь человек.
*******************************************************************
Мої батьки – моя життєва сила.
Татусь і мама – вірні два крила.
І де б мене по світу не носило,
Любов їх скрізь і всюди берегла.
Я щиро вам вклоняюся низенько
І за турботу, ласку і тепло
І за науку. Ви мене маленьку
Навчали жить, щоб кривди не було.
Не завжди слухала, не завжди розуміла.
А часто не хотіла розуміть.
Та, лиш коли своїх дітей ростила,
Тоді збагнула, що воно за міць
Батьків наука. Мудрість непохитна,
Стінна нетлінна, оберіг життя.
Коли все добре, ніби й не помітна,
Та тільки з нею ми йдемо у майбуття.
Мои родители – моя жизненная сила.
Отец и мама – верные два крыла.
И где бы меня по миру не носило,
Любовь их везде и всюду берегла.
Я искренне вам кланяюсь низко
И за заботу, ласку и тепло
И за науку. Вы меня маленькую
Учили жить, чтобы обиды не было.
Не всегда слушала, не всегда понимала.
А часто не хотела понимать.
И, лишь когда своих детей растила,
Тогда поняла, что это за мощь
Родителей наука. Мудрость непреклонна,
Стенная нетленная, оберег жизни.
Когда все хорошо, вроде и не заметно,
И только с ней мы идем в будущее.
***
Великий Боже, поможи
Здолать зневіру і розвіять
Оті колючі міражі,
Якими скована надія,
Які ховають вірний путь
І мрії крила підрізають.
Вони звучати не дають
Струнам душі, що так бажають
Оту мелодію ясну
Відкрити іншим і почути
Сердець тепло і душ весну,
І погляд щирий не забути.
Великий Боже, ти прости
За слабкість віри, гріхів пута.
І дай путь істинний знайти
І з нього більше не звернути.
Великий Боже, помоги
Одолеть неверие и развеять
Те колючие миражи,
Какими скованная надежда,
Которые прячут верный путь
И мечты крылья подрезают.
Они звучать не дают
Струнам души, что так хотят
Эту мелодию ясную
Открыть другим и услышать
Сердец тепло и душ весну,
И взгляд искренний не забыть.
Великий Боже, ты прости
За слабость веры, грехов путы.
И дай путь истинный найти
И из него больше не свернуть.
***
О, світ жорстокості, печалі і нахабства,
Невже таким тебе творив Великий Бог?
О, світе, повен майнового рабства,
Де рівно каравай не ділиться на двох.
Де люд стає озлобленим або байдужим,
А щирість заховалась, трепетно мовчить.
О, світе, до розваг і війн жагучий.
Каскад хвороб і катастроф тебе не вчить.
Не вчить земля, яка наїлась хімікатів.
Не вчать глибокі очі вуличних дітей.
І не торкають душу черги автоматів,
Що тіло рвуть на всіх екранах день у день.
О, світ блаженності, духовності, любові!
Згадай, таким тебе творив Великий Бог,
Щоб у твоїм земнім і світлім домі
Гармонію пізнать всім світом і удвох.
О, мир жестокости, печали и наглости,
Неужели таким тебя творил Великий Бог?
О, мир, полный имущественного рабства,
Где ровно каравай не делится на двоих.
Где народ становится озлобленным или равнодушным,
А искренность спряталась, трепетно молчит.
О, мир, к развлечениям и войн страстный.
Каскад болезней и катастроф тебя не учит.
Не учит земля, которая наелась химикатов.
Не учат глубокие глаза уличных детей.
И не трогают душу очереди автоматов,
Что тело рвут на всех экранах день в день.
О, мир блаженности, духовности, любви!
Вспомни, таким тебя творил Великий Бог,
Чтобы в твоём земном и светлом доме
Гармонию познать всем миром и вдвоем.
***
Десь поділась на Землі доброта,
Заховалась, замовкла, притихла,
Може з моди вже вийшла вона.
І всіх нас не врятує від лиха.
Й назавжди на Землі між людьми
Полином гіркоту пустить злоба.
І вдихаючи щастя весни,
Ми байдуже поглянем з-під лоба.
Але, люди, не можна ж то так
В клітку душу свою закривати,
Й через всі негаразди і брак
Дать байдужості панувати.
Где-то делась на Земле доброта,
Исчезла, замолчала, притихла,
Может из моды вышла она.
И всех нас не спасет от беды.
И навсегда на Земле между людьми
Полынью горечь пустит злоба.
И вдыхая счастье весны,
Мы безразлично посмотрите исподлобья.
Но, люди, нельзя же так
В клетку душу свою закрывать,
И через все невзгоды и недостаток
Дать равнодушию властвовать.
