Сборник «На линии души». Татьяна Доценко. Часть 3.

Оберіг

Бринить душа, мовкрапелькароси,
Ось-ось впаде донизу кришталева.
Візьмиїї в долоні й піднеси
В своїх руках аж до самого неба.

Торкнувшись рідних рук твоїх тепла,
Душа розкриється, засяє, заіскриться
Й, забувши, щоскляноювжебула,
Вона дощемлюбовіщироїпроллється.

А тивізьмицейдощ і збережи.
Колись тобівін у пригоді стане.
Чи в смутку час, а чи в стрімкомувіражі
І з ним твоя душа ніколи не зів’яне.

Оберег

Звучит душа, как капелька росы,

Вот-вот упадет вниз хрустальная.

Возьми ее в ладони и поднеси

В своих руках до самого неба.

Коснувшись родных рук твоих тепла,

Душа раскроется, засверкает, заискрится

И, забыв, что стеклянной уже была,

Она дождем любви искренней прольется.

А ты возьми этот дождь и сохрани.

Когда-то тебе он пригодится.

Или в печали время, или в стремительном вираже

С ним твоя душа никогда не увянет.

Осінь

У вальсі багряному Осінькружляє,
НашіптуєВітрусердечні слова.
А Дощкучерявий на неїпоглядує
І сльози за нею свої пролива.

Ясний і веселий сміхдзвінколунає
І золотом-злотом лягаєнавкруг.
Підхопленащастямдівчиналітає
На крилахкохання… А де ж вірнийдруг?

Ітанець не танець… І співвже не чути…
І серце не сяєвом – кров’югорить.
Не кинув… Не втік… Не може так бути…
Й душа, щодзвеніла, так гіркоболить.

А вінвжерозчісує Вербам волосся,
Повідує байки грайливійРіці.
Торкаєїхніжно і пестить… А Осінь?
Вкриваєбруківкипустікамінці…

Осень

В вальсе багряном Осень кружит,

Нашептывает Ветру сердечные слова.

А Дождь кудрявый на нее поглядывает

И слезы за ней свои проливает.

Ясный и веселый смех звонко раздается

И золотом-злотом ложится вокруг.

Подхваченная счастьем девушка летает

На крыльях любви … А где же верный друг?

И танец не танец … И пение уже не слышно …

И сердце не сиянием – кровью горит.

Не бросил … Не убежал … Не может так быть …

И душа звенела, так горько болит.

А он уже расчесывает Иве волосы,

Рассказывает легенды игривой Реке.

Трогает их нежно и ласкает … А Осень?

Покрывает мостовой пустые камешки …

Душевний буревій

Неначепереповнена душа,

Вируєрічкаранньою весною.
Вона бурлить, біжить і поспіша,

І покриває береги водою.

Так і в людиниінколибува,
Щопочуттявиходять з-під контролю.
І вже не можемислить голова
Й не володієм ми собою.

Але, коли спадаєбіг води,
І у душістихає вир крилатий,
Погляньтеви назад, на береги,
Чищосьбува не встиглиполамати?

Душевныебури

Как будто переполненная душа,

Бурлит река ранней весной.

Она бурлит, бежит и спешит,

И покрывает берега водой.

Так и у человека иногда бывает,

Что чувства выходят из-под контроля.

И уже не может мыслить голова

И не владеем мы собой.

Но, когда утихает бег воды,

И в душе успокаивается вихрь крылатый,

Посмотрите вы назад, на берега,

вдруг что-то случайно успели поломать?

Після дощу

Дзвенитьостаннякрапелькадощу.
І сонцепосміхаєтьсяграйливо.
А я на зустрічсвіжості лечу…
Яке ж природицепрекрасне диво –
Земля омитаніжністюдощу…

Последождя

Звенит последняя капелька дождя.

И солнце улыбается игриво.

А я на встречу свежести лечу …

Какое же природы это прекрасное чудо –

Земля омытая нежностью дождя …