Точное время
Нью-Йорк:
Берлин:
Иерусалим:
Москва:
Главная » Карпаты » Стихи В.Ключака-редактора газеты Карпаты Часть 5

Стихи В.Ключака-редактора газеты Карпаты Часть 5

2018 » Август » 1      Категория:  Карпаты


Шрифт:  Больше ∧  Меньше ∨
Выберите язык:



       Повчання
Ніколи не смій щось робити насилу –
Навіть добро,
Бо матимеш лиш неприємностей силу,
До того ж прискорену власну могилу
І кольку в ребро.

Що хочеш, щоб люди з тобою чинили –
Сам так чини,
Лагідним будь, щоб тебе полюбили,
Але не дайся, щоби задушили
І не клени.

На себе надійся, а більше на Бога –
З Ним лиш тримай,
Всюди й постійно надійся на Нього,
Зич без відсотків, а сам ні у кого 
Не позичай.

Кожну, яку лиш не маєш, розмову
Тихо веди,
Міцно держи у вустах своїх слово,
А ненавидь лиш єдине – обмову,
В костел ходи.

Бійся гріха свого дужче, ніж смерти,
Бо горе буде,
Боже боронь у гостях колись жерти,
Не забувай те, що мусиш умерти –
Час той прийде.

І постарайся поменше ходити
До лікарів,
Бога і ближнього треба любити,
Мандрівника маєш в хату пустити –
Бог так велів.

Часто забави як будеш справляти –
Бідний будеш,
Завжди молись, як щось хочеш почати
І не забудь Богу славу віддати –
Щастя знайдеш.

Ніколи не смій щось насилу робити –
Боже спаси!
Не забувай, що лиш раз будеш жити,
З Богом порадься, як маєш прожити –
Все в Нього проси...
                                     20.01.2002
Як багато
Як багато через день людина передумає,
Як багато робить дурниць, а потім аж обдумує.
Як багато слів говорить, а потім шкодує,
Як багато хоче сказати, та ніхто не чує.
Як багато в світі фальші, на правду подібної,
Як багато є любові, нікому не потрібної.
Як багато в світі злості, помсти і жорстокості,
Як багато самотності – важкої одинокості.
Як багато тих, що завжди „допомогти” вміють
І як мало тих, що дійсно нас розуміють.
                                                     11.08.2002
                     Я хочу волі
Не хочу я ніякого багатства,
Не хочу бути в величі і славі,
Не хочу бути я в ніякім братстві,
Я хочу жити в іншій лиш державі.

Де не буде огидного насилля,
Де не буде брехні, обману, бруду,
Не буде страху власного безсилля
І фальшу, фальшу може там не буде.

Не зможу Україну я забути,
Не є якесь я перекотиполе,
Але не хочу і рабом я бути,
Я хочу волі. Волі. Волі. Волі!!!
                                             21.03.2002
                      ***
Ще не розвиднілось, ще навіть не світало
На моїй Україні дорогій,
Часи прекрасні тут ще не настали,
Панує дальше заряд в нас чужий.

Ще спить народ і марить в сновидінні
Про волю – ніби нею він живе,
Вживає анальгіни від терпіння,
Старе сприймає, наче щось нове.

Ще не розвиднілось, ще ніч на Україні,
Ще Півень Волі й Долі не співав,
Та вже за північ, значить, це вже НИНІ...
Народе ж мій! Якби ж ти не заспав!
                                                    17.04.2002
  ***
Захід сонця є кращий, ніж схід,
Так і смерть від народження краща:
І затреться життя твого слід,
Переможеться Доля пропаща.

Чи нірвана поглине тебе,
Чи пекучість, а чи насолода?
Врешті-решт, а кого це гребе?!...
Захід сонця все ж кращий від сходу...
                                                     19.08.2002
                         ***
О пророки, де ви подівались?
Озовіться, ну ж бо, де ви є?
Може, ви в пустелі поховались?
То для чого ж Бог вам дар дає?

О пророки, що то дальше буде
З світом цим, цинічним і тупим?
Чи колись ще зміняться ті люди?
А чи дальше йтимуть лиш за злим?

О пророки, не мовчіть, озвіться,
Розкажіть про світу майбуття,
Та за нас до Господа моліться,
Щоб і в нас розвилось каяття.

О пророки, чом ви поніміли?
А можливо, я уже оглух?
Може, ви до мене й говорили,
Я ж на ваше слово втратив слух?

О пророки, де моє майбутнє?
Чом ви відвернулись, мовчите?
Чи сказати щось не можна путнє
Вам для мене? Явно щось не те...

О пророки, щось скажіть для мене,
Наведіть у серці моїм лад,
Краща правда є гірка для мене,
Ніж брехні солодкий шоколад.

О пророки, де ви подівались?
Озовіться, ну ж бо, де ви є?
Може, ви в пустелі поховались?
То для чого ж Бог вам дар дає?
                                           19.08.2002
   Щастя, Доля і Горе
-       Чи прилетиш, Щастя,
З вирію далекого
З білими лелеками?
       -    Не знаю, як вдасться...

-       Доле, чи всміхнешся
Ласкою розквітлою,
Доброю, привітною?
-       Слухай, обійдешся...

-      Горе, чи забудеш
        Ти до мене стежечку,
        Стежечку-мережечку?
-       Ні, зі мною будеш...
                                     20.08.2002
               Емпатія
Я не можу радіти, як поруч ридають,
Чи сміятись, як інші із жалю зітхають.
Я страждаю, як інший здригається з болю,
Часто мучусь, як дивлюсь на чиюсь недолю.
І хтозна, чи це інша оцінить людина,
Та розділене горе – це вже половина.
                                                      26.08.2002
Пані Осінь
Пані Осінь листя трусить
Вітром, приморозком, часом.
Пані Осінь дбати мусить –
В Року відає запасом.

Пані Осінь зажурилась,
Що коса вже посивіла.
Щось Нудьга її вчепилась,
Наче кліщ м`якого тіла.

Пані Осінь кине карти,
На майбутнє поворожить.
Вийшло – тягнуть зиму нарти
Й жодні чари не поможуть.

Пані Осінь схаменулась –
Це ж Зима, а ноги босі.
На базар за верх метнулась,
Нас лишила... пані Осінь...
                                    02.10.2002
           Сонце. Спека.
Сонце спеки спопеляє в спразі
Поріділі росяні сліди,
А дерева руки простягають,
Просять життєдайної води.

Люди в себе хімію помпують,
Щоб, бува, комфорт не попустив,
Вітер лизнув крапелинку поту –
І майнув, десь далі полетів.

Сонце гріє, і пече, і шкварить,
Смажить, дмуха жаром вогняним
І немає жодної хмаринки,
Щоб могла піти на прю із ним.

Сонце переслідує і мститься,
Ніби хоче вигубити нас
І лише вечірня прохолода
Дасть спочинок хоч на певний час.
                                                03.07.2007

Весна і Сум
Весна і сум сплелися у душі,
Сміється й плаче серця мого голос,
А я забув, що все навкруг – вірші,
А я забув, мов жнець за повний колос.

Весна і сум щемлять, бринять, тремтять,
А шум шумить, шушукає, шепоче,
Думки нестримні в далечінь летять,
Крильми своїми серденько лоскочуть.

Весна і сум у кожному куті,
В шпарині кожній всього-всього тіла,
Душа, що мучилась так довго в самоті,
Отримала все те, чого хотіла.

І це – весна, бо серце розцвіло
І стрепенулось, тішиться, радіє,
А сум – мов шрам незримий на чоло,
Мов слід, мов шлейф минулого сивіє.
                                               19.05.2004
Життя складається із хвиль,
Є хвиля-ніц, а є перлина,
Життя – як максимум зусиль
Довести те, що ти – людина.

Що ти для чогось тут живеш,
Ти – хоч обмежене, та суще,
Що ти не просто winter-fresh,
А щось серйозне, хоч минуще.

Привіт, життя! Не впізнаєш?
Це я, твій раб і твій господар.
Чи й ти, як я, не розбереш,
Хто з нас слуга, а хто володар?

О містер Лайф! Чи місіс Лайф?
Чи ти є велич, чи дрібниця?
Скажи, у чому є твій кайф?
Відкрий про себе таємницю.

Життя складається із хвиль,
Котрі при березі зникають.
Моє життя – це МІЙ лиш стиль.
Лиш я радію, всі зітхають...
                                    29.01.2003
               Недругам
Немов птах Фенікс із попелу
Я відродився,
Немов метелик із лялечки
Я народився.

Попри скрегіт зубів із злоби
Я процвітаю,
Попри потуги фізичні й моральні
Я не впадаю.

Я успішний, щасливий, блаженний,
Без тривог,
Зрозумійте ж мене, нікчемні –
Зі мною БОГ.
                     10.04.2007
                       Караван
Каравани думок по пустелі життя ідуть,
Каравани думок знемагають від спеки Долі,
Та надія все ж є, що оазу свою знайдуть,
Де є тінь і вода. Відпочинуть собі там доволі.

Каравани думок застрягають в барханах мрій,
Почуттів піски вітер кидає просто в очі
І кружляють верблюди – зійшли зі шляху подій,
Замість світлого дня завірюха пекельна ночі.

Вже стихія пройшла, пустка була, буде і є,
Ледве йдуть до мети каравани думок в знемозі.
Ці верблюди і цей пісок – це життя є моє,
Що лежить на пустельній, сухій дорозі.
                                                         05.02.2002
                      Я оспівую пустоту
Я оспівую пустоту, я оспівую порожнечу,
Я немов манекен на посту, я без приязні чи ворожнечі.
Я оспівую все без слів і без музики я співаю,
Навіть голос знайти не зумів, тільки пусто свій рот розкриваю.
Я оспівую пустоту, бо мені все давно набридло,
Озираюся на суєту – існування чомусь остогидло.
Я співаю так, про ніщо, хоч ніколи не вмів співати,
Пробивається думка: за що маю співом-життям страждати?
                                                                             07.02.2002
                            Як виздихають солов”ї
Як виздихають солов”ї і квіти на Землі пов”януть,
То люди-ідоли нові в нас на планеті жити стануть.
І буде лад на світі цім, не буде воєн, ні насилля,
Всього ставатиме усім, пропадуть відчай, божевілля.
В них ідеальний буде лад, світ  позитивних, світлих зрушень,
Вперед все йтиме, не назад, не буде жодних там порушень.
Як виздихають солов”ї і квіти вже цвісти не будуть,
Ті люди-ідоли нові про все старе зовсім забудуть.
Багато слів буде6 нових, що щось майбутнє означають,
Та тих не буде серед них, що почуттями називають.
Я б так побачити хотів цей світ бальзаму і нірвани,
Та не дає пташиний спів і квіти кличуть до омани.
                                                                       07.02.2002
                          Рефлексії
Сприймав за правду я оману і досі нею я живу,
Але на роздоріжжі стану й побачу істину нову.

Не борсатимусь я в безсиллі, чекати, поки все пройде
І не дозволю божевіллю цілком оплутати себе.

Я сам собі відкрию очі і сам себе я ізцілю,
Не вчують вушка вже дівочі огидне слово це жалю.

Водою вмиюся святою, пекельне коло розірву,
Не говоритиму із тою, що духом злим є наяву.
Я перейду вогонь і воду – і згасне пекло у очах,
Відкину чарів насолоду і на правдивий стану шлях.

До свого Господа взиваю, лиш допоможе ВІН мені:
„Допоможи мені, - благаю, - здолати мури ці міцні.

На волю вирватись з неволі, зміни це пекло в тихий рай,
Зміни нещасну мою Долю і спокій, спокій мені дай.”
                                                                                09.02.2002
                Запитання
Мене хвороба тягне до гробу,
Я вже втрачаю людську подобу,
Вже на людину я не подібний...
Боже! Кому я тут ще потрібний?

Мою особу недолюбляли,
Також дівчата не завважали,
Не пробував я в пишності, цвіті...
Боже! Навіщо жив я на світі?

Я задихаюсь, гину я, гину,
Можна тесати вже домовину,
Наче та свічка, тихо згасаю...
Боже! Для чого мучитись маю?

Тіло землею, тлінню вже пахне,
Тіло з душею нидіє, чахне,
Все, що не втримав, геть  промайнуло...
Боже! Чому ж то щастя не було?
                                                12.02.2002
      Моє життя
Моє життя, немов ріка. Вода тече. Вона тече.
Хтось ногу підставля мені. А хтось підставить і плече.
Моє життя, неначе сон. Буває, сплю. Або не сплю.
Хтось щиро потіша мене. Хтось завдає мені жалю.
Моє життя, неначе сміх. Веселий сміх. Крізь сльози сміх.
Хтось скаже: „Твій душевний стан – це благодать”. Хтось скаже: „Гріх”.
Я озираюсь на сліди. Та вже немає вороття.
Чомусь так сталося, чомусь... Таке життя. Моє життя.
                                                                 11.03.2002



Автор: В.Ключак-редактор газеты Карпаты
Переслал: В.Ключак-редактор газеты Карпаты
Внимание! Мнение авторов может не совпадать с мнением редакции. Авторские материалы предлагаются читателям без изменений и добавлений и без правки ошибок.



100%
голосов: 4



ТЕГИ:
Стихи В.Ключака-редактора газеты Ка

ID материала: 29881 | Категория: Карпаты | Просмотров: 280 | Рейтинг: 5.0/4


Всего комментариев: 0


Мы уважаем Ваше мнение, но оставляем за собой право на удаление комментариев.
avatar
Подписка



Поиск
Какую разницу в возрасте между супругами Вы готовы принять?
Всего ответов: 657
Мы в соц.сетях
Мы в linkedin

www.NewRezume.org © 2018
Главный редактор: Леонид Ходос
leonid@newrezume.org
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика Индекс цитирования
Сайт содержит материалы (18+)
Правообладателям | Вход